Соціально-чутлива журналістика: все, що вам потрібно знати

Тему журналістської толерантності опановували студенти Сумського державного університету під час тренінгу, проведеного в рамках діяльності Центру Медіа та Інформаційної грамотності.

Уявіть світ після обміну атомними бомбами. Ви прокидаєтеся й у вас є шанс створити нове, єдине місто на всій планеті. Своє та ідеальне. У вас є список потенційних жителів: секс-працівниця Сара, у якої троє дітей, вона хороша матір і вміє добре готувати, їй 29. Бізнесмен Ніколас, який уміє варити пиво та раніше займався виготовленням алкогольних напоїв. Святий отець Григорій. Аутичний хлопчик Тіммі, якому 9 років. Алла – дівчинка на колясці, якій 14 і вона вміє шити одяг. Є колишній засуджений Стефаній – 24 роки. Є алкозалежний Андреас – 29 років, ВІЛ-інфікована Сандра – їй 44-и.

Є Октавій, який уміє ловити рибу та електрик за фахом – йому 77-м, Вікторія, у якої трапляються панічні атаки – 18 років, є Клара, яка пережила домашнє насилля та вбила свою дитину в стані афекту. І вам треба обрати, хто буде жити у вашому ідеальному місті.

Ну що, які критерії? Вік, щоб могли народити нове покоління? Досвід, щоб могли навчити ловити рибу та проводити електрику? Як щодо алкозалежного Андреаса, дівчинки з панічними атаками, секс-працівниці чи ВІЛ-інфікованої Сандри? Алла буде жити у вашому місті? А Тіммі?

Цю гру ми провели в Сумському державному університеті для студентів-журналістів 2–3 курсів. Учасників поділили на команди, і майбутні медійники відбудовували свої міста. Якщо спочатку гри вони відкидали всіх, хто мав погану історію, то під кінець гри наступило повне оніміння. Щось типу: “Так, Тіммі аутичний, але фізично він здоровий. Вікторія має панічні атаки, але хто їх зараз не має. Так, якщо залишити алкозалежного Андреаса і не залишати бізнесмена, який вміє варити пиво, то проблема може вирішитися. А може дамо другий шанс засудженому?”.

Особисто я брала участь у цій грі втретє. Перший раз як учасник під час реалізації проекту “Шлях до соціальної інклюзії” в Італії. Іншого разу проводила для Школи журналістики СумДУ. Кожного разу чула різні відповіді та варіанти: хтось відразу позбувався політика і священника, щоб війна не повторювалися хоча б на релігійному або політичному ґрунті. Хтось – людей із залежністю, поганою історією. Цього разу мене вразило те, що дві команди з трьох “вбили” священника, всі залишили дітей з інвалідністю або розладом аутичного спектру. Свій вибір пояснювали важкістю вибору: “Як можна обрати між аутичною дитиною та дівчинкою на колясці. Ми залишили обох”.

Багатьом, і це добре відчувалося, як кажуть “зайшло”. Студенти переосмислювали соціально-чутливі групи населення та роботу з ними. Зізнавалися, що важко говорити щось про людину, коли знаєш лише частину її історії, відтак починається навішування ярликів.

До чого це все? Усередині нас є наше ідеальне місто. І комусь ми дозволяємо там жити, а когось виключаємо з громади. Журналіст – людина світу, вона має писати та говорити про всіх. Без винятку, упередженості, страхів, стереотипів. Це – основна ідея. І не лише гри, що відбулась у Центрі Медіа та Інформаційної грамотності за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Олександра Токар,
студентка групи ЖТм-71

Людяність – ознака вищого професіоналізму

Тему журналістської толерантності опановували студенти СумДУ під час тренінгу, проведеного в рамках діяльності Центру Медіа та Інформаційної грамотності.

Згідно з Концепцією впровадження медіаосвіти в Україні, вона «має стати фундаментом гуманітарної безпеки держави, розвитку і консолідації громадянського суспільства». Саме таку мотивацію сьогодні ставлять перед собою викладачі кафедри журналістики та філології Сумського державного університету в підготовці майбутніх журналістів.

Так, 29 листопада, студенти спеціальностей «Журналістика» та «Реклама й зв’язки з громадськістю» під час тренінгу «Керівні принципи створення журналістських матеріалів про представників соціально вразливих груп» (викладачі Тетяна Ковальова та Інна Сипченко) спробували розробити власну стратегію дій, спрямовану не лише на гуманітарну безпеку держави, а й порятунок усієї Планети.

– Світ проковтнула атомна війна, залишилися тільки ви, – запропонувала змоделювати ситуацію запрошений журналіст інтернет-видання «Трибуна», магістрантка СумДУ Олександра Токар. – Із переліку 16 осіб оберіть десять, котрі допоможуть вам вижити.

Запропоновані персони – представники найбільш вразливих верств населення, люди з інвалідністю або раніше засуджені, алко- чи наркозалежні. Вправа виправдала своє призначення, коли студенти аргументували, чому для порятунку Всесвіту між наркозалежним юнаком та семирічним хлопчиком на інвалідному візку, вони обрали дитину.

Окрім того, учасники тренінгу обговорили найбільш поширені стереотипи щодо незахищених верств суспільства. Також пояснили різницю між термінами «виключення», «сегрегація», «інтеграція» та «інклюзія».

Кульмінацією заняття стало опанування коректною мовою. Її суть надзвичайно вдало розкрили крізь призму вкрай некоректних заголовків місцевих ЗМІ.

Тренінг відбувся за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні, Центру Медіа та Інформаційної грамотності.

Каріна Хачатар’ян,

студентка групи ЖТ-61